Видатний діяч кримськотатарського народу – Бекір Чобан-заде

Бекір Чобан-заде – непересічна особистість, корінний кримчанин, що народився наприкінці XIX століття. Згадуючи цього талановитого діяча, ми говоримо про нього як про великого науковця, вченого-тюрколога і поета, закатованого репресивною машиною радянського союзу.

Його життя розпочалося у маленькому містечку Карасубазар в Криму, 27 травня 1893 року. Чабан-заде народився у дуже небагатій сім’ї місцевого пастуха і спершу навчався у місцевій школі-рушдії, але згодом, за сприянням тутешнього мусульманського благодійного товариства, отримав змогу продовжити своє навчання у Стамбулі. Будучи дуже сумлінним і успішним в навчанні, Бекір Чобан-заде окрім навчання у Галатасарайскому ліцеї на словесному відділенні закінчує ї трирічні курси арабської та французької мови при Стамбульському університеті. Там же, перебуваючи у Стамбулі, він публікує і свої перші вірші, підписуючи їх псевдонімом Чобан-заде («син пастуха»).

У 1914 році Бекір Чобан-заде повертається на батьківщину, але зовсім не на довго, бо вирішує продовжити навчання у Стамбульському університеті вільним слухачем. Але й це не вдовольнило його великої жаги до знань, тож у 1916 році Бекір вирушає на навчання до Будапешту на історико-філологічний факультет. Тут Чабан-заде входить в наукові кола і пише свою першу наукову роботу, а вже у 1920 році захищає докторську дисертацію. Цей стрімкий успіх на поприщі науки стає для нього великим кроком до успішної кар’єри – Бекір стає викладачем у Будапештському та Лозаннському (Швейцарія) університетах! Враховуючи, що на цей час йому було лише 26 років (!), то це надзвичайне досягнення, яке говорить про неабиякі здібності і таланти Чабана-заде.

До рідного Криму Чабан-заде повернувся наприкінці 20-х років. Тут саме відбувалося чимало важливих сульпільно-політичних подій: у 1921 році було проголошено Кримську АРСО, а Чабана-заде обрали членом ЦВК Кримської АР. Уже через рік Бекір Чобан-заде стає професором Кримського університету, а зовсім скоро – його ректором.

Наукові досягнення професора Чабана-заде високо шанувалися, тож у 1924 році його було запрошено в Баку до Бакинського університету для участі у роботі над переходом від арабської писемності до латинської. Втім, уже через 4 роки проти нього розгортають велику кампанію цькування у пресі, звинувачуючи професора у «буржуазному націоналізмі». Попри всю цю брудну кампанію, науковець зберіг свій високий авторитет у наукових колах, зберігаючи посаду завідувача кафедрою узбецької мови (Ферганський педінституті), викладача Ташкентського університету і Бухарского педінституту, а також будучи дійсним членом Азербайджанського філіалу АН СРСР та членом Паризького лінгвістичного товариства.

Однак всі ці почесті, визнання, авторитет, регалії та досягнення не вберегли видатного діяча від жорстокої репресивної радянської машини. Весь той бруд, який лився на вченого у пресі, був зовсім не випадковим. Він мав не лише «підготувати» всіх до тієї участі, яку готували Бекіру Чобану-заде, а на його прикладі, «застерегти» інших діячів від будь-якої політичної активності.

Арешт Чабана-заде відбувся 28 січня 1937 року за звинуваченням в участі у пантюркістських рухах 1920–1937 років та в діяльності «Міллі Фірка». Це і стало підставою для ув’язнення, а менше ніж за рік – до розправи: Бекір Чабан-заде був засуджений до вищої міри покарання і страчений 13 жовтня 1937 року.