Де жили скіфи…

Сімферополь з гордістю називає себе столицею Криму. Торік тут реконструювали центральну площу навколо пам’ятника Леніну, перед самісінькою Радою міністрів автономії. Площа вийшла гарна. Правда, прокуратура Криму у свій час відкрила справу щодо фірми, яка обновлювала площу. Кажуть, ніби кудись запропастилася майже чверть мільйона гривень. Але на тому, схоже, усе й скінчилося. У цьому році засяяв після ремонту кінотеатр “Сімферополь” та площа Радянська навпроти нього. Зараз повністю обновлюється вулиця Карла Маркса, що веде від центрального універмагу до помпезної споруди Верховної Ради Криму.

Якщо розібратися, то облаштовувати місто треба. Одначе не про те річ. Колись на території сучасного Сімферополя, на узвишші, під яким пролягає траса до Південного берегу Криму, була інша столиця — царських скіфів, що мешкали тут з четвертого століття до Різдва Христового і по третє нашої ери. І називалось воно Неаполь Скіфський — велична, білокам’яна фортеця, що дивувала далеких та близьких сусідів. Як називали його самі скіфи — невідомо. Еліни йменували його Неаполіс — Нове місто. Чому саме так — теж загадка. Бо ж скіфи (скіти, сколоти, паралати, гіпемологи, саї) прийшли сюди чи не першими від греків. І, схоже, місто тут уже стояло…

Неаполь займав територію у 20 гектарів на високому гористому плато. З півночі та сходу його захищав від недругів високий скелястий обрив. З південного боку — оборонні стіни товщиною до 6,5 метра та висотою до 8 метрів з великими вежами, розташованими одна від одної на відстані польоту стріли — 40— 50 метрів. За ними кам’яні будинки, нерідко дво- та триповерхові, мавзолей скіфських царів, широкі вулиці, парадна площа, ритуальний попільник тощо. Довго ніхто не міг його здолати. Навіть Діофант, уславлений полководець понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. Походив він кілька разів попід стінами Неаполя в кінці другого століття до нової ери — та й пішов ні з чим. Скіфи, яких сімферопольці нерідко називають пращурами, уміли себе боронити…

Та це було колись… Нині на цьому обширному плато, з якого Сімферополь як на долоні, — пасовисько для кіз, овець та корів. Були часи, коли з дозволу міської влади тут проходили велогонки з перешкодами — місцина ж бугриста. Мовляв, нічого не станеться з залишками древньої фортеці, як і з колишньою славою скіфів. Тепер щомісяця тут негласно проводяться собачі бої. Ставки — на тисячі “зелених”. І повсюди — целофанові пакети, обривки газет, биті пляшки і навіть шприци. Словом, уміють відпочивати “нові українці” разом з “новими руськими”. Унікальний “культурний” шар залишать по собі нинішні мешканці кримської столиці… Будуть нащадки гадати, які ж тут істоти жили.

Чомусь влада забула, що і Неаполь був столицею могутньої скіфської держави, що про-, стиралася від Дону до Південного Бугу, а в окремі періоди й до Дунаю. На думку істориків, його вплив на долі та розвиток інших народів Причорномор’я та Придністров’я до цих пір по праву не оцінений, хоч Скіфія існувала понад 700 років. Певно, це ще доведеться зробити археологам та історикам. Втім, складається враження, що в останні роки робиться усе можливе, щоб кримчани забули про скіфів, щоб і сліду не лишилося у його пам’яті про народ, котрий вписав чи не найславетнішу історію у літопис Криму, як і України в цілому. Історією цього античного міста цікавляться учені Західної Європи, Китаю, Японії, США. Один мавзолей чого вартий! У ньому поховання багатьох поколінь скіфських царів-саїв. Кримські вчені у свій час виявили там 72 поховання. І навіть стверджують, що там знайшов своє останнє пристановище цар Скілур — за його правління в кінці другого століття до нашої ери Мала Скіфія (у межах сучасного Криму) досягла найбільшого розквіту. Тепер про цю легендарну особу в Сімферополі нагадує хіба що напис над одним із барів… Тут був похований і його син Палак. У склепі знайдено 1327 золотих прикрас, багато зброї. Царський саркофаг, вирізьблений із кипарисового дерева, був воістину творінням рук людських. Де усе оте поділося? По яких музеях світу розійшлося?

Такими скарбами міг би пишатися будь-який народ, зрештою мати від показів чималі прибутки, як у тих же Греції чи Італії. Та, схоже, нікому це не потрібно.

За що незлюбили у Криму царських скіфів — невідомо. Може, за те, що вони самою назвою не вписуються в марксистсько-ленінську ідеологію, адже півострів попри все і досі вважається комуністичним заповідником. Може, за те, що й кримських татар, греків, болгар, вірменів, яких у 1944 році було силоміць вислано з півострова. І ніхто на це навіть не вибачився перед людьми. Як би там не було, але сьогодні на місці скіфських склепів розгорнув свої володіння гаражний кооператив. Під час його будівництва було зруйновано не один десяток поховань. Особливо стурбувала вчених доля склепіння під № 9, у якому археологи знайшли скіфський фресковий розпис. Йому, кажуть, немає аналогів у всьому світі. Щоб якось зберегти це творіння для нащадків, археологи засипали склепіння землею. Та все ж побоюються, щоб фрески не осипались від вібрації — адже поряд автомобільна дорога. А товстелезні стіни фортеці, що протягом століть захищали місто від ворогів… Вони були розібрані до фундаменту уже в сорокові роки XX століття. Тоді ж були засипані 7 джерел та З колодязі на території Неаполя. Царський уряд, здійснюючи колонізаторську політику щодо Криму та його народів, так і не спромігся гідно оцінити значення цього унікального пам’ятника. Та й навіщо — він творив свою історію та культуру… У часи Радянської влади місцеві правителі, як уточнила колишній науковий співробітник інституту археології АН України Ольга Махнєва, у 1926 році розпорядилися побудувати на плато водоочисні споруди. В 50-і роки їх розширили, а у 80-і реконструювали. Труби, як ведеться, проклали в траншеях через древні фундаменти та склепіння. Місцеві жителі, бачачи таке ставлення владних структур до пам’ятника історії та культури, розібрали навіть наспіх встановлені паркани по периметру городища. З тих пір воно стало пасовиськом… Коротше, було зроблено усе можливе для знищення античного міста.

Тепер же на відтворення хоча б фрагментів Неаполя Скіфського, як твердять у республіканському комітеті з охорони пам’ятників історії та культури, немає коштів. Навіть на охорону його від грабіжників, п’яниць та наркоманів. Не передбачено міським бюджетом. Логіка чиновників проста: якщо немає грошей, то які можуть бути до них претензії. Ось такий патріотизм і любов до рідного краю… На реконструкцію сучасного Сімферополя знаходяться десятки мільйонів, а на збереження його історії — копійки.

А скільки ж було галасу та реляцій у 1982—1985 роках з нагоди створення музею під відкритим небом на території Неаполя! Що тільки не обіцяли керівники міста! І під зольником побудувати приміщення, де відкрити голографічну виставку “Скарби скіфських курганів”, і діораму “Поховання скіфського царя”, і постійно діючу виставку з кінолекторієм та демонстрацією шедеврів скіфських майстрів… Так усе й залишилося на папері… На ділі ж — тільки хащі будяків поміж фундаментами скіфських будинків. На місці царського мавзолею збиралися спорудити укриття з рештів каміння. Підняли на кілька метрів — та на тому й зупинилися. І тепер хлоп’яки тренуються на тих стінах, як на скелях. А всередині, де мав стояти мавзолей, чорне кострище. Поряд биті пляшки та шприци. Подейкують, що тут навіть влаштовували свої оргії сатаністи.

Ні, не час знищив древнє місто, а байдужість. За таке блюзнірство скіфи суворо карали — вивозили халамидників у степ, ламали хребти і залишали на розтерзання хижакам. Слава Богу, відійшли у минуле дикі звичаї. Однак, схоже, настав час знову ламати — тільки не хребти, а свідомість.

У свій час античні греки називали скіфів варварами тільки через те, що ті пили вино, не розбавлене водою. А як би нас назвали скіфи за сплюндровану історію? І як ми самі себе за це повинні назвати?

Віктор Стус
(“Демократична Україна”, № 2, 9 січня 2002 р., с.4)