Хто такий Шем’ї-Заде Ешреф?

Шем’ї-Заде Ешреф – відомий кримськотатарський поет і письменник, що жив і творив на початку ХХ ст. Його творчість сповнена любов’ю до власної землі і переживаннями за долю свого народу. Сьогодні ми згадуємо про нього не лише як про талановитого письменника, а найперше, як про борця за свободу свого краю, який змагався за неї своїм пером, коли описував правду, розділяючи біль своєї нації.

 Бу гъарип халкъ акъсыз ЭРДЭ мында олип битсинмы?
Юр
тны баскъан ягъмаджылар корип байрам этсинмы?
Миллет артыкъ гъайып Ола, къалды душман шерине,
Татар ады тарихлардан шан-шуретсиз силы не.

Неужели же погибнуть здесь народу суждено?
Племя наше на Бесчестье супостату отдано?
Злобный враг несет несчастным нам изгнание и смерть,
Наше имя он намерений из истории стереть.

Саме за такі рядки і погляди, цей автор за життя не отримав належного визнання. Тож нам належить відновити історичну справедливість і нагадати, ким насправді був Шем’ї-Заде.

Його життя розпочалося 21 червня 1908 року у Євпаторії, в сім’ї народного вчителя, та вже з дитинства хлопець проявляв великий хист до написання віршів. У свої 18-років він публікує перший вірш «Літній вечір в степу», після чого отримує дуже схвальні відгуки від відомих поетів того часу – Бекір Чобан–заде та Абдулли Лятіфа–заде, які запрошують його до Сімферополя, вводячи юного автора у літературні кола.

В 1927 році обдарований автор призначається відповідальним секретарем, а згодом і редактором молодіжного журналу «Козь айдын» («Радісна вістка»). В цьому ж році Шем’ї-Заде призначають вченим секретарем для переходу кримськотатарського письма із арабського алфавіту на латинський. Варто зазначити, що така брутальна політика щодо мов інших народів у радянському союзі спрямовувалася на поступову асиміляцію усіх національностей в щось «єдине», що б можна було вважати радянським «народом/нацією». Та пропри такі тривалі зусилля, татари зуміли зберегти свою мову і культуру. Очевидно, що у ті буремні часи неможливо було досягати успіху і займати посади, якщо ти не прибічник цього режиму. А це накладало надзвичайно багато обмежень. Ці обмеження дуже гостро відчували на собі найперше творчі люди, які звикли виливати у творах душу, жити емоціями та відчуттями. А що, якщо раптом хтось помічає у твоїх рядках «екстремізм», «нелюбов до вождя» чи «невдячність за якість нашого життя». Всі це речі були поза законом, тож маневрувати між власним світовідчуттям і вимогами «наглядачів» було дуже непросто.

Спершу життя Шем’ї-Заде складалося доволі вдало, наскільки це взагалі можливо, як для тоталітарної держави – він був членом Кримського відділення Російської асоціації пролетарських письменників, у 1934 році – став делегатом Першого з’їзду письменників СРСР та членом Союзу письменників СРСР. Ці численні «членства» та «союзи» були вкрай важливим механізмом контролю за всім, що писали ці діячі. Тож входячи в таку спілку, ти не просто піддаєшся цензурі, а й маєш власною творчістю «підтримувати»  і оспівувати цей режим. Така собі золота клітка, де ти перебуваєш у безпеці рівно доти, доки приносиш «користь», якщо пишеш так, щоб тебе читали і переймалися твоїми ідеями.

Можна із впевненістю сказати, що рівень літературного хисту й таланту Шем’ї-Заде ставив його в один ряд із такими класиками кримськотатарської літератури, як Б. Чобан–заде, Ш. Бекторе, А. Лятиф–заде, А. Гирайбай. Вірші Шем’ї-Заде були перекладені на інші мови, зокрема – російську, українську, румунську та венгерську. А сам письменник здійснив прекрасні переклади на кримськотатарську мову творів Т. Шевченка, А. Пушкіна, А. Твардовського, А. Міцкевича, В. Шекспіра, В. Маяковського, С. Єсеніна, К. Кулієва, Р. Гамзатова та інших. Все це дуже красномовно свідчить про те, що Шем’ї-Заде читали, до нього прислухалися, його знали. Мабуть саме тому не могли пробачити рядків, в яких автор вболіває за свій народ. Ось уривок із його поеми «Боран».

 

макет

Эй, соратники! Снимите
Со стены мой старый саз!
Я спою в бедах Крыма
Песню горькую для вас.

Это не ветер завывает,
Это стонет мой народ.
Крас
ной лапой пятипалой
Хищник Крым когтит и рвет.

Вражьей иго! Кто бы вынеся
Груз обид в своей судьбе
Если бы не жила надежда
Волю обрести в борьбе.

О, неволя! Кто бы вынеся
Груз обид в лихой судьбе
Если бы не жила надежда
Волю обрести в борьбе.

О, мой Крым, скорбей скопленье!
Двух столетий Тяжек гнет!
Раскол любой твой камень -
В небо пламень полыхнет.

И горит на каждом камне
Клятва «Семья иль смерть!»
Брат мой, день настал Урочные!
Вспомни эту заповедь!

Бажання Шем’ї-Заде співпереживати своїм співвітчизникам, вміння відчувати біль власного народу, усвідомлення того факту, що кримські татари немов «раби» на власній землі, виривалося у творчості поета такими відчайдушними рядками. А за таке бачення і світосприйняття у ті часи платили дорогу ціну – власне життя. Байдуже, назвуть тебе «зрадником» чи «екстремістом у літературі», але відберуть свободу, щоб іншим не повадно було. Так, за свою невпинну діяльність на культурній ниві Шем’ї-Заде був засуджений на 25 років ув’язнення. Цей вирок був винесений йому у 1949 році і наступні 8 років Шем’ї-Заде поневірявся у тюрмах і таборах.

Післявоєнна творчість поета, як і раніше була сповнена жалю і співчуття тим бідам, які переживав його народ. Він писав про рідний Крим і тоді, коли кримських татар цинічно називали «лицами татарской национальности, прежде проживавшими в Крыму». Так, особливе місце у його творчості займає поема «Козьяш дивар» («Стіна сліз»), яку критики назвали справжньою «енциклопедією кримськотатарської мови». Та при житті вдалося видати лише частину поеми – «Тогъан къая» («Орлиний політ»), а повністю ця книга побачила світ лише через 10 років після його смерті. В числі інших поетичних циклів – «Секизликлер», «Къыркълама», балада «Сакъсавул» і поема «Алиме».

Одне можна сказати напевно – за час своєї творчої діяльності Шем’ї-Заде Ешреф, по при гоніння та репресії, зумів видати цілий ряд поетичних збірників та літературних статей, здійснити чимало перекладів та досліджень, якими зробив чималий внесок у розвиток і збереження кримськотатарської літератури.

Шем’ї-Заде Ешреф помер в березні 1978 року і похований в Криму, на мусульманському цвинтарі в селі Ак-Чора (Долинне) Кіровського району.

Отож, ким був поет Шем’ї-Заде? Він був сином свого народу, який ніколи не забував, звідки він родом. Який всупереч гонінням і поневірянням, не перестав оспівувати рідний Крим, розраджуючи своїх співвітчизників і підтримуючи їх так, як тільки міг. Сьогодні, у час, коли кримським татарам знову дуже потрібна підтримка та сила для того, щоб вистояти, ми згадуємо про тих, хто теж боровся і надихав їх на подвиги. Народ, який пам’ятає своє минуле, зуміє побудувати гідне майбутнє! І прийде день, коли здійсняться мрії всіх, хто жертвував своїм життям за свободу рідної землі. Крим – для кримських татар!