Крим: життя в анексії. Частина I

18 березня виповнюється рік з часу анексії кримського півострову Росією. Військова агресія нашої східної сусідки спершу була «прихованою» – «невідомі війська» без жодних розпізнавальних знаків у великій кількості прибували на півострів… Тихо, як потім скажуть – безкровно, Крим одного дня «прокинуся» російським. Так званий «референдум», який не визнала жодна правова держава світу, став тією підставою, щоб загарбник почав встановлювати свої порядки.

Як сприйняло цю подію місцеве населення? Одні були проти, інші – дивилися на все з пересторогою, мовляв – поживемо – побачимо, а ще інші дуже раділи з цього приводу. Такому положенню сприяло зокрема й те, що етнічно, у Криму справді багато росіян. А ще багато зробила російська пропаганда: солодкі обіцянки високих пенсій, прекрасного життя, «оновлення» курортної зони були тим, у що хотілося вірити. Татарам теж обіцяли, здається, напередодні приєднання – всім обіцяли все, лиш би люди погодилися. Отож… цей день настав. Незаконно, брутально, Крим опинився під контролем РФ.

І коли минув рік з того дня, саме час підбивати підсумки та робити перші висновки. Що насправді отримали кримчани, відколи вони стали «громадянами Росії»? Перші загальні оцінки у вигляді сухих фактів і цифр подало посольство США у Росії і ці відомості виглядають дуже невтішно:

  • джерела наповнення бюджету, скоротилася на 45%
  • інфляція склала 42,5%
  • рівень безробіття становить 5,4%
  • сфера охорони здоров’я подрожчала на 14,9%
  • медикаменти зросли в ціні на 25%
  • продукти харчування подорожчали на 50%
  • послуги транспортних перевізників зросли на 18,4%
  • алкогольні напої та тютюнові вироби подорожчали на 40,5%
  • послуги кафе готелів і ресторанів подорожчали на 23%
  • інші товари та послуги зросли в ціні майже на 30%

На додачу до таких фінансових труднощів варто згадати перебої електропостачання та проблеми із питною водою, вкрай низький асортимент продуктів харчування та перебої із їх постачанням з материкової України. Та це лише верхівка від айсберга, яку відчуває кожен мешканець півострова, незалежно від своїх політичних поглядів.

Що ж до тих же політичних поглядів, то тут загальна картина суспільного життя виглядає ще гірше. Адже згідно російського законодавства, мирні акції, збори і протести потребують тривалого узгодження, а будь-які порушення «процедури» можуть обернутися покаранням для їх учасників у вигляді 5 років увязнення або штрафом у 1000$. Зазнали утисків і різні релігійні конфесії: дві третини українських православних церков було закрито. Священиків УПЦ Київського патріархату та Греко-католицької церкви неодноразово викрадали та допитували. Окрім релігійної сфери життя, окупанти не оминули і сфери освіти. ВСІ україномовні школи Криму були зачинені, а викладачі української мови звільнені. Залишилися лише окремі заклади, де за бажанням дозволено вивчати українську мову в окремих класах.

Варто зазначити, що кримські татари не підтримали анексії Криму, тож зазнали особливих утисків з боку російської влади. Щоб полегшити собі способи «усунення» всіх невдоволених, в травні 2014 року вступили в силу деякі зміни до кримінального кодексу Росії. Згідно із ними, за всі заклики – письмові чи усні, «проти територіальної цілісності РФ» – передбачають покарання Таким чином – вголос заявити про свою незгоду із приєднанням Криму, написати про це у соцмережах або у медіа – це вже злочин.

Спільнота кримських татар у Криму налічує майже 300 тисяч людей. Їх життя за останній рік теж кардинально змінилося. Для прикладу – їм не дали змоги належним чином відзначити день пам’яті своєї депортації, а лідерам меджлісу (Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову) взагалі заборонили в’їзд на території півострову. Щоб «пояснити» татарам їх нові «права», учасників мітингів та протестів жорстоко переслідували, здійснюючи обшуки у їх домівках. За цей рік чимало татарської молоді, яка брала участь в акціях протесту, безслідно зникали, а потім дехто був знайдений без ознак життя… Політичний тиск набрав нових обертів, коли влада РФ заарештувала сина Мустафи Джемілєва, звинувативши його «у ненавмисному вбивстві» та запроторивши до в’язниці в Краснодарському краї Росії. Всі ці факти у сукупності змусили майже 10000 татар покинути свою батьківщину та поселитися на материковій Україні…

http://cidct.org.ua/uk/kryim-zhizn-v-anneksii-chast-ii/