Чого прагнув та чого досягнув Челебіджіхан Номан?

Челебіджіхан Номан – особлива постать в історії кримськотатарського народу. Його згадують як першого голову уряду Кримської народної республіки та першого муфтія мусульман Криму, Литви, Польщі та Білорусії. Яке ж історичне значення особистих, соціальних та державницьких досягнень Челебіджіхана Номана?

Відповідаючи на це запитання, нам треба зануритися у ту епоху, коли жив цей непересічний діяч. А народився він, як стверджують різні джерела, десь між 1883 та 1885 роками – наприкінці ХІХ ст. Цей період був непростим часом правління в Росії Олександра ІІІ. Як ми знаємо, у 1887-1888 роках відбулася російсько-турецька війна, а опісля – був непростий період спроб подолання економічних наслідків після неї. Приймалися нові закони, змінювалися податки, однак всі ці зміни, вкупі із корупцією та іншими соціальними негараздами, стали в Росії справжнім «котлом» для бродіння дуже прогресивних революційних ідей більшовизму. В Україні тим часом теж закипали ідеї, але зовсім інші по своїй суті: формувалися численні націоналістичні рухи та організації, які створювалися і діяли підпільно. Ідеї національного відродження та самоідентифікації були основним рушієм для елітних кіл українського суспільства, схожі настрої пробуджувалися і в Криму, де кримські татари також намагалися недвозначно заявити про себе, як окрему націю. Та поки ми «метушилися» у своїх спробах державотворення, назрівало щось надто глобальне і водночас загрозливе, те, чого не могли передбачити наші політичні провідники. У той час, коли ми були так зайняті своїм «світлим» майбутнім, Європою почали крокувати яскраві ідеї більшовизму, красивої утопії, яка, втім, для широких злиденних мас виглядала чимось на зразок «довгоочікуваного спасіння». В Росії ці ідеї набули справді нечуваних масштабів, що незабаром повністю перемінили хід історії – та все це станеться трохи згодом, а поки – повернемося до того, чого ж все таки встигли досягнути кримські татари за той доволі короткий період «вільнодумства» та чому зараз це має значення.

Отож, Челебіджіхан Номан. Він народився у сім’ї Ібраїма Челебі, який був імамом у мечеті села Біюк-Сунак. Імам – це голова мусульманської громади, який керує молитвою в мечеті. Згідно ісламу, ним може стати будь-який вірний, який має достатні духовні знання та авторитет серед громади. Народитися у такій сім’ї – це майже напевно – мати чудовий старт для здобуття хорошої освіти. Так і сталося – хлопець отримав хорошу освіту, спершу навчаючись у початковій школі рідного села, згодом – у медресе Актора у Джанкої, потім – в Сімферополі, а ще пізніше – у Туреччині. За цей період Челебіджіхан проявив себе дуже здібним учнем із неабиякими літературними та поетичними талантами. Здобувши диплом юриста і богослова, Челебіджіхан повертається на батьківщину, де саме починає набирати обертів національних рух. Відчуваючи себе спроможним зробити щось для свого народу, він стає співорганізатором підпільного студентського об’єднання «Vatan» («Родина»). Варто зазначити, що Челебіджіхан був палким прихильним соціальної рівності людей та ці ідеї проектувалися й на поняття державності, тобто, йшлося не лише про рівність прав заможних і бідних, а й про рівність держав/народів сильніших зі слабшими, а відтак, на невід’ємне, природне право до самовизначення, яке повинне бути у кожної нації. Цей підхід згодом і стане тим ключовим фактором, чому Челебіджіхан буде розглядатися більшовиками як «ворог нової Росії».

Події стрімко набирають обертів після Лютневої революції 1917 року. Росія «вибухнула» хвилею більшовицьких ідей, підхоплених широкими масами, тож колишня «еліта» з великим ентузіазмом зміталася із лиця землі, а її майно стихійно розграбовувалося і ділилося. Цей унікальний момент зміни влади в Росії одразу «підхопили» українські діячі, які проголошують Українську Центральну Раду. Те саме роблять і кримські татари,  створюючи Кримську Народну Республіку. Ці дві невизнані «держави», які проіснували дуже не довго, підтримували між собою добрі зв’язки і дуже сподівалися, що Росія може перетворитися на федерацію рівноправних республік.

Таким чином, поки нова більшовицька влада Росії була зайнята взяттям під контроль всіх процесів у державі, і українці, і кримські татари отримали трошки часу пожити із піднятою головою і ,вочевидь, всерйоз сподівалися на те, що зможуть нарешті відділитися від окупанта і домогтися незалежності. Інша річ, що більшовицька Росія зовсім не збиралася відпускати стільки цінних економічних і людських ресурсів у «вільне плавання», а її соціалізм зовсім не передбачав свободи, та все це виявиться трохи згодом.

Як ми вже з’ясували, Челебіджіханан був саме тим лідером, якого так потребував його народ. Тож в березні 1917 року він був обраний Головним муфтієм Криму, а також головою Кримського центрального виконавчого комітету. Що це означало по суті? Му́фтій – це мусульманський богослов і правознавець, який має право давати пояснення з різних релігійних і юридичних питань. Проголосити для себе муфтія, уже саме по собі означало, що з’явився лідер, слово якого має вагу, людяна, до якиї прислухаються, а отже, яка може повести інших за собою. Тож уже цей факт сам по собі був доволі значним в історії кримських татар. І Челебіджіхан повністю виправдав ці очікування, він справді не побоявся взяти на себе відповідальність вести свій народ. Він очолює Мусульманський виконком, який згодом стає першим Тимчасовим урядом кримських татар.

З квітня 1917 року практично всі справи на півострові вирішувалися саме Мусульманським виконкомом, який робить наступний крок, створюючи Національну-партію – Міллі-Фірка. Метою новоствореної партії стає створення автономної Кримської держави, яка б зберігала лад між усіма етнічними группами Криму. Очевидним наступним кроком стає бажання сформувати власні збройні сили, до чого Челебіджіхан активно закликає своїх співвітчизників. Але всі ці кроки викликають явне невдоволення у нової російської влади, яка встигла закріпити своє положення на місцях і вже почала активно цікавитися своїми «рідними» територіями, які «раптом» надумали «відколотися». Щоб зупинити цей процес російська контррозвідка наважується заарештувати Номана Челебіджихана у Севастополі, однак масові виступи і протести кримських татар проти ув’язнення їх лідера таки змушують більшовиків звільнити Челебіджихана. Опинившись на свободі, кримськотатарський лідер продовжує свою активну державницьку роботу, і в жовтні 1917 року, на Всекримському з’їзді кримських татар у Сімферополі, він пропонує реорганізувати Мусульманський виконком у Курултай – парламент кримськотатарського народу. Перший Курултай скликається уже в листопаді, він ставить собі на меті створення територіальної автономії півострова. Відтак, – затверджується проект Конституції та оголошується Кримська Народна Республіка, а головою Директорії (національного уряду) обирають Номана Челебіджихана.

Розуміючи всю складність і напруженість тодішньої політичної ситуації, можна ствердно сказати, що відверта критика і осуд більшовицького перевороту, яку озвучив у Петрограді Челебіджіхан ще в жовтні 1917 року, була дуже сміливим і, водночас, відчайдушним кроком. Як політик, і як громадський діяч, він виступав за утворення революційної влади з участю всіх соціалістичних партій, але без кадетів. Зазначимо, що кадети у національному питанні хоч і визнавали право на розвиток національної культури неросійських народів, але були категорично проти перебудови Росії на засадах автономії чи федерації. Окрім того, Номан Челебіджихан проголошував рівноправ’я всіх народів, які живуть у Криму, ставлячи за зразок лад і устрій Швейцарії. Таким чином, усе, чим жив тодішній Крим, в очах більшовиків було черговим «викликом долі» та своєрідним останнім рубежем, який неодмінно треба подолати. Більшовики не могли допустити жодної автономії і не збиралися визнавати кримськотатарський уряд.

Відчуваючи слабкість кримськотатарський позицій, а може й боячись кровопролитної боротьби нерівних сил, 4 січня 1918 року Номан Челебіджіхан за власним бажанням подає у відставку зі всіх керівних посад. Розуміючи серйозність ситуації, курултай створює «переговорну комісію», яка мала вести з більшовиками перемовини про припинення збройної боротьби в Криму. Але цей крок був сприйнятий виключно як «прояв слабкості», яким без зайвих роздумів скористалися більшовики і фактично безперешкодно (14 січня 1918 року) захопили владу в Сімферополі. А щоб назавжди поставити крапку у цьому питанні, лідера кримських татар Челебіджіхана Номана одразу ж заарештували, а вже у лютому цього ж року розстріляли та викинули його тіло в Чорне море.

А тепер повернемося до запитання – чого ж прагнув і чого досягнув Челебіджіхан Номан? А прагнув він, як ми можемо переконатися, лише одного – свободи для свого народу на рідній землі. Це те найбільше природне право, людське право, яке прописують у всіх конституціях світу. І він перший, хто таки зумів досягти цієї мети. Так, напевно, за той короткий рік, навряд, чи змогли кримські татари у власному житті відчути цю свободу. Але є одна річ, яка виявилася важливішою – кримські татари чітко заявили про те, що вони – народ, нація. Вони згуртувалися довкола мудрого лідера, щоб стати державою. Вони показали, що прагнуть миру і виступають за рівність всіх етнічних груп свого краю. І це те велике досягнення, про яке ми повинні пам’ятати, не зважаючи на такий сумний фінал.

Так, більшовики силою вирвали ці паростки свободи, вони знищили цвіт багатьох народів, щоб паразитувати на їхній землі, але поки ми пам’ятаємо, хто ми, поки ми знаємо справжню історію свого народу, рано чи пізно наше коріння знову пустить пагони.

Кримські татари знову переживають складні часи, коли сильні держави прагнуть диктувати свої умови не лише у політичних та економічних питаннях, а й у питаннях культури. Коли те, що робить тебе татарином, розглядається виключно як націоналістичний виклик і «прояв екстремізму». Звісно, це непростий час. Але й до нас наші прабатьки теж переживали такі самі труднощі, і вони вистояли, а значить – вистоїмо і ми. Нехай пам’ять про першого державотворця Челебіджіхана Номана і його політичний подвиг надихне кожного кримського татарина вірно оберігати іскру своєї автентичної культури і бути готовим до нової боротьби за свою землю.