Прес-реліз презентації збірника сучасної кримськотатарської прози «Самотній пілігрим»

Прес-реліз
презентації збірника сучасної кримськотатарської прози «Самотній пілігрим»

Самотній пілігрим: Сучасна кримськотатарська проза. – К.: Видавець В.Даниленко. – 2003. – 417 с.

Книжка виходить за сприяння:

  • ДАТ «Чорнорморнафтогаз»;

  • політичного блоку Віктора Ющенка «Наша Україна»;

  • Центру інформації та документації кримських татар.

Організатор видання:

  • Продюсерський центр Володимира Даниленка

Збірником «Самотній пілігрим» продюсерський центр Володимира Даниленка розпочинає серію сучасної літератури народів Сходу «Цвіт граната», в якій готуються до друку літературні твори східних народів, що населяли колишній Радянський Союз, а також країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії. Зважаючи на ментальний і культурний європоцентризм України, за останні роки в нашій країні відчутно зменшилася кількість виданих творів східних авторів і значно збільшилася кількість західних авторів. Тож серія «Цвіт граната» має заповнити цю нішу в українському видавничому процесі.

Не випадково серію відкриває збірник сучасної прози кримських татар, які уособлюють симбіоз східних і європейських культур. За офіційними даними, кількість кримських татар, що повернулися в АР Крим, – 248 тисяч, але вже зараз пасіонарність цього народу має відчутний вплив на політичне життя Криму та всієї України. Народ, який зазнав нечуваного національного приниження й депортації із своїх земель, після повернення з Узбекистану, куди його внаслідок сталінської національної політики було виселено, поступово інтегрується в українське культурне й політичне життя. Процес повернення кримських татар на свої землі розпочався наприкінці 80-х – початку 90-х років ХХ століття і співпав із становленням незалежності України, тому кримські татари є природними союзниками українських право-центричних партій і мають симпатії в середовищі української гуманітарної інтелігенції.

Кримські татари завжди цікавили українців. У союзі з татарським полководцем Тогай-беєм Богдан Хмельницький ходив у похід проти військ польського короля Владислава ІV. Кримськотарський народ дав Україні видатного сходознавця і найбільшого українського поліглота Агатангела Кримського. А українська мова має великий шар тюркської лексики, запозиченої від кримських татар: товариш, козак, отаман, булава, базар, майдан, табір, курінь, баняк, кобура, диван, кава, філіжанка, хабар, могорич, балик, барабан, кобза та інші. Кримська тема стає популярною в сучасній українській культурі. Фільм Олеся Саніна «Мамай» став першою українською кінокартиною, висунутою на здобуття Оскара. Знімається фільм Олександра Муратова «Татарський триптих» за мотивами оповідань Михайла Коцюбинського «Під мінаретами», «На камені», «В путах шайтана». У минулому році київський поет Микола Мірошниченко і кримський поет Юнус Кандим підготували і видали двомовну антологію кримськотатарської поезії «Окрушина сонця», до якої увійшли поетичні твори кримських татар за вісім століть. Тож завдяки збірнику «Самотній пілігрим» український читач вперше одержить уявлення про найцікавіші літературні твори сучасної кримськотатарської прози.

До збірника «Самотній пілігрим» увійшли роман Шаміля Алядіна «Запрошення на бенкет диявола», повісті Таїра Халілова «До останнього подиху», Шевкета Рамазанова «Горіховий гай», Лейлі Алядінової «Тюркан – донька великого кагана», оповіданя Юсуфа Болата «Ураган і отара овець», Рустема Муедина «Дорога у вирій», Еміля Аміта «Коли зацвітає урюк», Ервіна Умерова «Самотність» і «Чорні ешелони», Гульнари Усеїнової «Айше».

Особливе місце в збірнику посідає роман класика кримськотатарської літератури двадцятого століття Шаміля Алядіна «Запрошення на бенкет диявола» про життя кримськотатарської інтелігенції початку ХХ століття. В центрі роману – життя молодого поета і вчителя Усеїна Токтаргази. Дія твору розгортається під час наступу царської реакції. Після першої російської революції кримськотатарська молодь почала з недовірою ставитися до ліберальної газети «Терджиман», яку видавав видатний кримськотатарський письменник і просвітитель Ісмаїл Гаспринський. У середовищі передової інтелігенції з’являються антиколоніальні настрої, віра в те, що революція допоможе звільнитися з російської тюрми народів і здобути право на свою державу. Радикальна татарська молодь починає видавати газету «Ветан хадими», яку під час наступу реакції закривають. Ісмаїл Гаспринський і Усеїн Токтаргази в романі репрезентують конфлікт між двома національно-визвольними стратегіями: просвітницької, представники якої вважали, що без підняття загальної та політичної культури націю неможливо визволити з-під колоніального гніту, та революційної, прихильники якої закликали народ до повалення царизму. Радикалізм Усеїна Токтаргази й консерватизм сільських беїв утворють драматичний конфлікт, який закінчується для молодого поета трагічно. Він гине від рук Емірзака-огли, а кримінальну справу завдяки підкупленим суддям закривають. Все відбувається, як в актуальному зараз сатиричному вірші Усеїна Токтаргази:

Нині гроші правлять нами,
Не підмажеш – згинеш в ямі.
Той відомий і хороший,
У кого в панчосі гроші.
Гроші люблять, щоб я здох!
Знають всі, що гроші Бог!

Хлюпнеш вранці воду з жмень
Й трусиш гроші із кишень.
Перед сном думки, як воші:
Де добути кляті гроші?
Гроші люблять, щоб я здох!
Знають всі, що гроші – Бог!

Для українського читача роман Шаміля Алядіна «Запрошення на бенкет диявола» – це енциклопедія культури й побуту кримськотатарського народу початку ХХ століття. У цьому творі, розрахованому на неквапливе читання, читач ознайомиться з національною специфікою стосунків між чоловіком і жінкою, з кухнею, традиційним побутом, з особливостями між різними частинами кримськотатарського етносу – татами і ногайцями. Смачна проза Алядіна з виписаним східним колоритом нагадує старе, вистояне кримське вино, приготовлене у своєму погребі досвідченим майстром.

На відміну від сучасної української літератури, яка розвивається в контексті спільноєвропейських естетичних пошуків, в сучасній кримськотатарській прозі годі шукати ознак постмодернізму чи авангарду. Це проза, що базується на інших естетичних цінностях, що тяжіють більше до суфізму та етичних настанов Корану. Але є в збірнику «Самотній пілігрим» два автори, в естетиці яких відчувається вплив європейської традиції. Це Таїр Халілов і Гульнара Усеїнова.

Таїр Халілов у своїй творчості досліджує пограничні стани людського існування, що робить його письмо близьким до філософії екзистенціалізму. У повісті Халілова «До останнього подиху» художньо відтворено останній день життя старого чоловіка, прикутого до ліжка. І поки він повзе до дверей, щоб відчинити тому, хто дзвонить у його квартиру, втрачає свідомість і знову приходить до тями, перед ним у памяті прокручується все його життя: дитинство на березі моря, перше кохання, війна, депортація, життя в Узбекистані, зрада приятеля, радянська каторга, звільнення, робота в геологічній експедиції, випадкова зустріч із жінкою, яку полюбив у юності, одруження, народження сина, смерть дружини, старість. Є в повісті Талілова і діалог дитинної суті людини з дорослою, тобто, те, що Ерік Берн, визначаючи структуру особистості, називав Я-Дитина і Я-Дорослий. Є і болісне з’ясування вигаданої радянською ідеологією і накинутої всьому народу кримських татар національної вини, що закінчилося в 1944 році їхньою депортацією з Криму і організованим заселенням у їхні будинки людей із російської глибинки.

Класична європейська літературна традиція відчувається і в художній манері Гульнари Усеїнової «Айше» – оповіданні про молоду дівчину, яка вперше в житті одержала урок чоловічого обману. Усеїнова – майстер деталі. Вона вміє на обмеженій простором і часом сцені людської драми майстерно вибудувати драматичний конфлікт і переконати читача в реальності відтворених нею переживань.

Але королем сучасної кримськотатарської малої прози є Ервін Умеров. Рівень його письма дозволяє сказати, що він був би помітним явищем і в сучасній українській, і в будь-якій іншій європейській, і в американській літературах. Його оповідання «Самотність» – це розповідь про останній день життя пса Сабирли, через світогляд якого подано найдраматичнішу сторінку в історії кримських татар.

Антиколоніальний пафос відчутний у багатьох творах збірника «Самотній пілігрим», але найвиразно він проступає в оповіданні Рустема Муедина «Дорога у вирій», у фінальній сцені повісті Шевкета Рамазанова «Горіховий гай», у сцені повернення Бекира з фронту до свого дому, а згодом у сцені з сином під шовковицею в повісті Таїра Халілова «До останнього подиху».

Загалом, більшість подій у збірнику «Самотній пілігрим» розвиваються в ХХ столітті, тому повість Лейлі Алядінової, доньки класика кримськотатарської літератури Шаміля Адядіна, випадає із решти відібраних творів вже тим, що переносить читача у 586 рік нашої ери в часи до появи Чингісхана. Її історична повість – це історія трагічного кохання двох молодих людей на тлі династійного конфлікту, підігрітого інтригами китаянка Ци-Джуй.

Ознайомившись із сучасною прозою кримських татар, народу, який завжди поруч з нами, український читач одержить нагоду зазирнути глибше в душу свого народу, адже націю формують не лише ландшафт, релігія, традиційні заняття і кухня, а й найближчі сусіди. І якщо посередниками між Західною Європою і Україною завжди була Польща, то посередником між Україною і Сходом завжди було Кримське ханство з його багатими традиціями, в яких нашарувалися давні культурні запозичення середземноморських та східних культур.